miragello

Номинал: 5 франков
Материал: Алюминий
Диаметр: 26 мм

Вот такое пополнение коллекции. Монеты шикарные, качество UNC. Брал одним лотом, обошлись в 3 доллара.

Ребятки, прошу вашей помощи. Попались мне две монеты, вроде Сирия, но на ucoin не нахожу похожих. Подскажите, пожалуйста, что это за монеты, если знаете. Буду очень благодарен.

Вот такая красота. Ежевика сорта Трипл Краун (Тройная Корона) по моему, даже немножко рада первым морозам ))

Появились вот такие пятна на листьях черной смородины. Не могу идентифицировать болезнь. Прошу помощи специалистов.

Не каждый станет королем,

Не всем нести венок.

Но есть у каждого свой дом,

Свой маленький мирок.

Он там, где есть тепло огня,

Семья, друзья, уют,

В любое время ночи, дня

Ты в нем найдешь приют.

Храни его, свой светлый мир,

Ведь это твой обет!

Устал? На тех тогда взгляни,

У которых дома нет.

Смотри, пойми: вот кто-то с них

Свой мир сберечь не смог.

Что ждет его там, впереди?

Ведь сон без дома плох...

Не потеряй-же островка

Без горя и забот,

Ведь кто однажды потерял,

Назад уж не вернет.

Вот такое простенькое стихотворение появилось в 2007 году ))

Так как на стих на русском сходу посыпалась критика из-за орфографии (за которую спасибо), для пробы выкладываю стих на родном языке )))

Моя реальність

Немов дерева,що скидають крони,

Немов п`янка,духмяна висота,

Я розумію, тихо й непідмовно,

Що час летить,немов тече вода.

Я знаю,що прийде пора розлуки,

Що позмовкають рідні голоси-

Таке життя,у труднощі узуте,

Де після ночі знову дні,листи...

Я вірю в краще.Та моя реальність

Примушує задуматися знов,

Чи був правий і що мені дісталось

За всю мою відвертість і любов.

А наше щастя справді непідкупне?

Бо труднощі беруть таки своє...

Роки ідуть.Їм зав`язка-розлука,

І серце щемить біллю над усе.

Я знав чимало вірних,добрих друзів.

Були,щоправда,і ні те,ні се...

Я знав прощання,чорні й білі смуги,

А час пливе,роки мої несе.

Можливо,хтось на схилі своїх років

Мене,що знав,згадає мимоволі.

Промовить тихо:"Знав я того хлопця.

Він,як і я,був іграшкою долі!.."

Пройдуть роки,п`янкі,мов сиві трунки,

За поколінням нас прийде нове.

І осінь роздаватиме дарунки,

Їм стелячи проміння золоте.

А павутинка бабиного літа,

Немов розлука,ляже на чоло.

Знов в парках зацвітуть осінні квіти,

І сонце всіх купатиме теплом.

А хтось самотній йтиме по алеї,

Роздумуючи про життя-буття,

Не мріючи про обрії далекі,

Плекаючи найкращі почуття...

Моя реальність встане,буде жити,

Міняючись,немовби образи,

І,може,знову сльози буде лити,

Так схожі на малі краплі роси.

Я знов прийду,я ніби не відходив,

Немовби роки-примха дорога,

Немовби вічність-пройдена дорога,

Й брехня,що не була на ній нога.

Моя реальність буде тихо жити,

Як я колись,шукаючи нове.

І знову,знову сльози буде лити,

Бо час пливе,невпинно час пливе...

А роки йтимуть,стелячи тумани,

Вітрами линучи над обрій вдалині.

Чиїсь серця шукатимуть кохання,

Страждаючи у труднощів вогні.

І журавлиний ключ тривожним звуком,

Немов казкова птаха лісова,

Пробудитиь в глибині душі розлуку-

Лише вона залишиться жива.

P.S.

А ресторанні хлопці б`ють по струнах,

Ллючи навколо нотний водограй.

Навколо них снують байдужі люди,

Знов хтось комусь прошепотить "Прощай..."

Я буду знову бачить,що навколо

Ні в серці,ні в душі нема добра.

Та згадувати з страхом,мимоволі,

Що час летить,немов тече вода...

Стихи пишу давно. Лет с 10-ти. Не публиковался почти нигде, все лежит на бумаге, иногда цитируют друзья. Вот решил выпустить строку на свободу, авось кому-то придется по душе.

Эпилог.

Хочу рвануть с окна навстречу ветру,

Пробив тугую атмосферы грудь.

Прожить всю жизнь с начал,по миллиметру

Пройдя сто раз проторенный свой путь.

Забыть мираж,казавшийся покоем,

Сорвать с лица манер всех паранжу,

Ворваться в вечность трусом иль героем-

Но силы больше нет...Я ухожу...

Вернуться к первым жизненным истокам,

Вернуться со щитом иль на щите

Туда,где встретят тихо,без упрека,

Где место есть свободе и мечте.

Рвануть на волю,продырявив стены,

Вдохнуть вечерний запах ковыля,

И грудью пасть к тебе,о дочь Вселенной,

К тебе,моя родимая Земля.

Мне рвали нервы,требуя покоры,

Тянули тело между лошадей.

И обо мне устраивали споры-

Какая подойдет мне из смертей.

Я выстоял.Рывок-и я свободен!

В безумствии теряется душа,

Я ртом ловлю поток Аира плотный,

Я ухожу.Навеки.Навсегда...

Написано в 2006 году.