В продолжение стихов.⁠⁠

Так как на стих на русском сходу посыпалась критика из-за орфографии (за которую спасибо), для пробы выкладываю стих на родном языке )))

Моя реальність

Немов дерева,що скидають крони,

Немов п`янка,духмяна висота,

Я розумію, тихо й непідмовно,

Що час летить,немов тече вода.

Я знаю,що прийде пора розлуки,

Що позмовкають рідні голоси-

Таке життя,у труднощі узуте,

Де після ночі знову дні,листи...

Я вірю в краще.Та моя реальність

Примушує задуматися знов,

Чи був правий і що мені дісталось

За всю мою відвертість і любов.

А наше щастя справді непідкупне?

Бо труднощі беруть таки своє...

Роки ідуть.Їм зав`язка-розлука,

І серце щемить біллю над усе.

Я знав чимало вірних,добрих друзів.

Були,щоправда,і ні те,ні се...

Я знав прощання,чорні й білі смуги,

А час пливе,роки мої несе.

Можливо,хтось на схилі своїх років

Мене,що знав,згадає мимоволі.

Промовить тихо:"Знав я того хлопця.

Він,як і я,був іграшкою долі!.."

Пройдуть роки,п`янкі,мов сиві трунки,

За поколінням нас прийде нове.

І осінь роздаватиме дарунки,

Їм стелячи проміння золоте.

А павутинка бабиного літа,

Немов розлука,ляже на чоло.

Знов в парках зацвітуть осінні квіти,

І сонце всіх купатиме теплом.

А хтось самотній йтиме по алеї,

Роздумуючи про життя-буття,

Не мріючи про обрії далекі,

Плекаючи найкращі почуття...

Моя реальність встане,буде жити,

Міняючись,немовби образи,

І,може,знову сльози буде лити,

Так схожі на малі краплі роси.

Я знов прийду,я ніби не відходив,

Немовби роки-примха дорога,

Немовби вічність-пройдена дорога,

Й брехня,що не була на ній нога.

Моя реальність буде тихо жити,

Як я колись,шукаючи нове.

І знову,знову сльози буде лити,

Бо час пливе,невпинно час пливе...

А роки йтимуть,стелячи тумани,

Вітрами линучи над обрій вдалині.

Чиїсь серця шукатимуть кохання,

Страждаючи у труднощів вогні.

І журавлиний ключ тривожним звуком,

Немов казкова птаха лісова,

Пробудитиь в глибині душі розлуку-

Лише вона залишиться жива.

P.S.

А ресторанні хлопці б`ють по струнах,

Ллючи навколо нотний водограй.

Навколо них снують байдужі люди,

Знов хтось комусь прошепотить "Прощай..."

Я буду знову бачить,що навколо

Ні в серці,ні в душі нема добра.

Та згадувати з страхом,мимоволі,

Що час летить,немов тече вода...