kotubiyca

Ранок. Холодний кафель. Білі стіни. Я прокидаюсь на підлозі в ванній кімнаті. Що відбувається? Як я тут опинився? Починаю згадувати картину вчорашніх подій. Але моя пам'ять, начебто білий лист до якого ніхто не доторкався. Я підвожусь. Мої в'ялі кінцівки ледве втримують мене. Невпевнено переставляючи ноги я підхожу до дзеркала. Розкуйовджене волосся, гнилі зуби, жовте обличчя, фіолетові круги під очима - жахлива картина. Я заплющую очі, вважаючи що це лише злі жарти моєї бурхливої уяви. Відкриваю. Жахлива картина не зникає з дзеркала. Мені хотілось його розбити, лище б не бачити цього "шедевру". Але мої руки не піддавались мені. Тоді я поплівся до спальної кімнати, яка більше нагадувала приміщення давнопокинутого будинку. Облуплені стіни та стеля, гнила підлога, жахливий сморід. Посередині кімнати стояв стіл. На столі лежав шприц з яскраво-рожевою речовиною. Моя рука поневолі взяла його і почала вводити голку в шкіру. Я відчув як жахлива речовина розтіклась по моєму тілу проникаючи в кожен закуток кровоносної системи. В цей момент ніби якась істота перемкнула важіль в моєму мозку. Облуплені стіни перетворились на вражаючі картини відомих діячів ренесансу. Стеля - на привітне літнє небо. Гнила підлога покрилась шовковим трав'яним килимом, а жахливий сморід нагадував неперевершений запах дорогих французьких парфумів. Я не відчував власного серцебиття. Все було до болі спокійним. Я просидів в такій обстановці близько п'яти хвилин. А чи може це продовжуватись вічно? Жити в цій ілюзії? В ілюзії настільки прекрасній, наскільки жахливій? Я поринув в думки... І раптом. П'ята година ранку. Перші сонячні промені привітно заглядають до моєйі кімнати . Поруч лежить моя люба дружина. В сусідній кімнаті дочка. Це був сон. Лише сон...