Доходчиво объяснила
Было моему брату лет 6. Сидим мы с мамой на качелях. Читаем. И не помню как, но мама застукала брата за тем, что он топит котенка, которого родила у нас кошка на даче. Мама конечно забрала котенка. Он оказался живым. Брат не смог объяснить зачем он это сделал. Мол, просто так. Ну мама долго думать не стала. И окунула голову брата в бочку.
Это не объедки, это остатки
В девяностые, когда я ходила в садик, мама пекла торты для ресторана. Для придания им круглой формы обрезала по краям и оставляла мне лишнее. Как-то воспитательница спросила, что я кушала на завтрак, на что получила радостный ответ: "Объедки!"
Красота в глазах смотрящего
Моя бабушка красивая женщина, этакая настоящая «русская баба»: высокая, крепкая, всегда со здоровым румянцем на щеках, у нее потрясающие синие глаза и густые каштановые волосы. Даже в свои 70 она выглядит великолепно. Мама же наоборот низкая хрупкая блондинка. Они обе такие разные, но для меня являются образцами женской красоты. И я правда не понимаю, как можно всех подгонять под одну гребенку, ведь красивой можно быть, не «перекраивая» себя под кем-то выдуманные стандарты.
Ответ на пост «Один день»
Сначала хотел перевести на русский, но понял, что тогда потеряется весь шарм повествования. Впрочем, языки славянской группы похожи
"Скоро буде легше…"
Народила. Сіськи болять і підпирають бороду. Вагіна схожа на воронку від вибуху. Дитя постійно кричить, їсть, і сере. Ти - та що спала сумарно дві години за останню добу, запитуєш у подруги:
- Коли буде легше? - Скоро буде легше - багатообіцяюче відповідає вона.
Коліки. Дитина віщить, як корінь Мандрагори, зригує аж на стелю і пердить, як той дядько Тарас, якого через це всі родичі цураються. Ти - та, що приймала душ, кажись, позавчора, запитуєш подругу:
- Коли буде легше? - Скоро буде легше. - переконує вона.
Лізуть зуби. Мале марудить, поносить і температурить, чухаючи десна твоїми стражденними сосками, які, доречі, розтягнулись так, що їх можна зав’язати за шиєю. Ти - та, що навчилась закручувать гулю на голові взглядом, запитуєш подругу:
- Коли буде легше? - Скоро буде легше. - бадьоро відповідає вона.
Поповзли. Мале з дивана вниз головою, а ти - та, що ледь притомна, по стінці кімнати, побачивши це феєричне падіння свого пуп’янка, якого, доречі, лишила на чоловіка. Перша гуля на лобі. Перше «Йобтвоюмать, Сірожа! Як ти за ним дивився?». Перший махєровий халат, подарований чоловіком, щоб іскупить провину.
- Коли там, кажеш, легше буде? - знову запитуєш ти подругу. - Скоро! - відрізала та.
Перші кроки. За останній тиждень мале розбило губу, забило сраку, здерло носа, облизало батарею, витерло кози об кота і нажерлось землі з вазона. Ти - та, що не розгинає спину, бо страхує спиногриза на поворотах, питаєш подругу:
- Легше то буде? Коли? - Скоро буде. Скоро. - запевнила вона.
Садочок. Адаптація. Два дні ходите, тиждень вдома. Твоє дитя вкусило Міланку. Її мама прийшла сваритись. Твоє дитя вкусило і її. Соплі, воші, загублені рукавиці, подєлкі з гімна і палок. Ти - та, що послала маму Міланки нахєр, запитуєш подругу:
- Ну коли? - Скоро буде легше! - обіцяє та.
Школа, початкові класи. Дитина принесла додому першу двійку, синяка під оком і слово «бл@дь». Виясняєш, хто ж навчив твого ангелика такому неподобству. Розумієш, що ти і навчила, коли, не зумівши розв’язать задачку для 2-го класу, носилась по кухні, патрошачи ту книжку, з дикими криками «Оце то, блядь, шкільна програма! Бідні діти!». Ти - та, що розмальовує контурні карти замість дитини о 23:00, запитуєш подругу:
- Скажи, ну коли ж те «легше»? - Скоро. Скоро буде легше - підбадьорила вона.
Старші класи. Перехідний вік. Дитя огризається, бахкає дверима, давить прищі, завело стрьомну чолку… Її цей бравий тінейджер не забуває помазати гелем, а от мазнуть дезодорантом під руками забуває , тому пахне козлом і жувачкою. А ще жере, як три комбайнера, слухає музику, від якої, ти переконана, здох ваш попугай і називає тебе «бро». Ти - та, що знайшла в його кишені папіроси, дала за це рясних пиздяк, а потім сама ж одненьку на балкончику і викурила, щоб успокоїть нєрви, питаєш подругу:
- Легше буде? Нє? Коли? - Скоро, скоро. Точно тобі кажу. - щиро обіцяє та.
Інститут. Дитя веде активне сексуальне життя, в перервах між цим, дуже посередньо, здаючи/перездаючи сесію. Ти - та, що найбільше переживає за дві речі: щоб воно не забувало презерватива напруть і щоб воно, паразіт, всі лоточки з гуртожитку попривозило, запитуєш подругу:
- Ой, ну коли вже легше? Сил нема… - Скоро буде легше. - вкотре обіцяє та.
Весілля. Дитя надумало женитись. Краще б у нього знов зуби різались. Невістка мало того, що з татуіровкой, то ще й медитаціями займається. Ти попросила, щоб вона почистила картоплі в суп, а вона почистила тобі чакри, розважила віртуозним биттям в бубна і порадила вам з чоловіком спробувать тантричних секс. Ти - та, що забула поставити суп в холодильник, бо пів ночі гуглила, шо воно таке той «тантричний секс», питаєш у подруги:
- Коли вже легше то буде, га? - Скоро буде. Вже 100 раз тобі казала. - відрізала вона.
Внуки. Ти бабуся. Знову коліки, зуби, перші кроки… Садочок, школа, інститут… Ти закатуєш помідорки, гурочки, компоти і очі щоразу, коли невістка не слухає твоїх порад. Садиш 20 сот картоплі. Пів року жалієшся, що її ніхто не хоче сапать, пів року - що її ніхто не хоче їсти. Страшно болять ноги. Варикоз. Втомлено питаєш подругу:
- Коли буде легше? - На! - говорить та, простягаючи тобі тюбик «Троксевазіну». Береш. Мажеш ноги.
- Ну шо? Легше? - цікавиться вона. - Так, легше - фаталічно стверджуєш ти.
- От бачиш? А я ж казала…
Головне, щоб в цьому постійному очікуванні полегшення ми не забували просто жити. Правда?
Пи. Си. З власного досвіду скажу, що легше не стає. Стає по-іншому. По-іншому тяжко, по-іншому прекрасно. І в цій мінливій картині материнства є одна константа - любов.
Няня самый родной и близкий в жизни человек
Моя родная мать в возрасте 25 лет родила меня как аксессуар: ни дня не кормила грудью, выписавшись из роддома, в тот же день сдала меня няне и улетела с мужем на моря на пару месяцев, отдохнуть от беременности и родов. А потом она вернулась и тут же вышла на работу - не от безденежья, а потому что ее эмансипированная натура не позволяла ей сидеть дома и менять пеленки. Отец умер от болезни, когда мне было три года, а жила я у родителей отца в частном доме. Бабушка с дедушкой меня любили, но родителей заменить не пытались. Их часто не было дома, и все время я проводила с няней. После смерти отца мама уже на следующей неделе нашла себе хахаля, на что бабушка сильно обиделась, и тогда мать съехала окончательно в свою городскую квартиру, а потом оттуда к уже последующему мужику. Я все это время жила с няней и с ней же ездила отдыхать на море, и она провожала меня в школу и сопровождала на все праздники, занималась моим всесторонним развитием. Она тогда была совсем молода, но как потом выяснилось - бесплодна. И видимо этот факт сильно повлиял на ее отношение ко мне. В мои 13 бабушка с дедушкой скончались с разницей в полгода, мне осталось в наследство все что раньше принадлежало им. Мать к тому времени осталась без копейки и продала свою квартиру. Она влезла в мою жизнь и попыталась сделать вид, что мы с ней родные люди, и так как платить няне она не могла - она ее уволила и стала жить со мной. И со своим мужиком. Но несмотря на это няня продолжала участвовать в моей жизни, устроилась на работу учителем неподалёку и жила в съемной комнате в посёлке. Дарила мне подарки на дни рождения и приходила на собрания в школу. Как только я вступила в наследство - моя "мать" уехала жить к своему мужику. Няня живёт со мной. Сейчас мне 23, и я родила дочь. Мама названивает, пытаясь давить на меня, и требует давать ей видеться с внучкой. Но единственная бабушка с моей стороны у дочки - это моя бывшая няня. А по совместительству самый дорогой и родной мне человек.
Съехала от мамы и буквально вдохнула полной грудью
У моей мамы очень хорошее обоняние, и даже не очень сильные запахи вызывают у неё головную боль. Из-за этого мы даже специи в еду никогда не добавляли. Когда я переехала, то наконец исполнила свою детскую мечту: купила себе шесть ароматических свечек и целый вечер просто сидела и наслаждалась их запахом. А уж эта божественная отдушка стирального порошка... И как вкусно пахнут простыни после стирки! Аромат цитрусовых, наполняющий ванную во время мытья! Как будто целый новый мир передо мной открылся.
Сможете найти на картинке цифру среди букв?
Справились? Тогда попробуйте пройти нашу новую игру на внимательность. Приз — награда в профиль на Пикабу: https://pikabu.ru/link/-oD8sjtmAi
Яндекс дзен и мои минусаторы там
Минусатор в дзене или как мне там по шее дали...Написала там одна дамочка с рейтингом пост.Да такой слезливый! Как у неё в детстве сестра умерла и она к маме приставала, почему у неё нет цветов и венков. Ну а я написала:- БУДУТ ЕЩЁ, НЕ ПЕРЕЖИВАЙ! ВОЮ БЫЛО НА ВЕСЬ ДЗЕН. МНЕ 2500 МИНУСОВ ВЛЕПИЛИ.П. С. пруфов не нашла