Париж с высоты птичьего полета
Поездки за год.
Когда-то давно в комментах я говорил, что составлю пост по итогам поездок за год. Ничего необычного, 2 отпуска - 2 поездки. Европа и Крым. Искали что подешевле и поинтереснее.
Началось все с того, что пару лет назад я решил праздновать свой день рождения подальше от поздравлений. Ну не особо я люблю этот праздник. И поехал в Париж. Через Финляндию вышло очень бюджетно, и впечатлений много. На следующий год работа подбросила возможность посетить олимпийский Сочи. А в прошлом году сбылись сразу две мечты. Первая: после просмотра фильма "Залечь на дно в Брюгге" появилось желание посетить сей прекрасный город. На день рождения, есеснно. На что моя девушка сказала "тогда мой давай отпразднуем в Париже". Окаай. А потом "Ух ты! Билеты из Парижа в Милан всего 10 евро Райан Эйром!"...
После всех вычислений по датам, аэропортам и авиакомпаниям близлежащих стран было принято решение лететь в Бельгию прямо из Питера, так как экономия в 2200 рублей была бы потрачена на трансфер в соседнюю страну. Первая посадка - аэропорт Таллина. Единственное, что запомнилось:
Далее Брюссель. Выйти из аэропорта - задачка для терпеливых. Четко по стрелочкам мы выходили почти полчаса. Как добраться до Брюгге мы не знали, так как сразу решили разбираться на месте. Были автобусы, но поезд оказался предпочтительнее и комфортнее. И вуаля: первое фото из Брюгге
Одаа, детка...
Потом много прогулок. Каналы и набережные,
красивые дома,
центральная площадь,
Много прогулок, овердофига баров, пива и вафель. Шоколад как-то мимо прошел. Мы купили килограмм ассорти на пробу и доели его уже во Франции.
Прыгнув в поезд, рванули в Париж. Сняли там квартиру-студию на Монмартре. Я еще с первой поездки был нежно влюблен в Сакрэ-Кер, поэтому только Монмартр с его многонациональным населением. Попасть в квартиру - квест, достойный отдельного поста. По почте нам прислали карту, инструкцию и коды. Прошли в парадную, там дверь во двор, через двор, еще дверь, лестница и пешком на 5 этаж. Там рядом с дверью коробочка с числовым замком. Набираем код, получаем ключ от двери и магнитик, который запускает лифт... жеесть))
Вино, день рождения моей ненаглядной и Парыж
Далее на поезде поехали в Бовэ, ибо аэропорт был там. Вылет ранний, поэтому гостиницу забили прямо в Бовэ. А еще там адски дешевый и вкусный китайский ресторанчик
Милаан... футбольная команда, за которую я болею с детства. Но год назад я как-то не следил за кубком Италии и не знал расписания матчей. Нах шоппинг, Дуомский собор и Ла Скала - только Сан-Сиро. Это была цель и заветная мечта. И она сбылась.
Мой друг, в свою очередь, с детства фанат Интера и уже 18 лет у нас идет обмен любезностями)) Я закупил ему шарф, футболку Паласио и магнит на холодильник и отправился "освящать" их на стадион.
Когда делалась эта фотка,
к нам подошла девушка, сказала, что она экскурсовод и спросила есть ли у нас вопросы. Я поблагодарил и собирался отказаться (сам могу рассказать немало)... хотя... "А не могли бы вы помочь сделать мне фото для друга? Можете взять два шарфа, положить их на разные стороны поля, а я отсюда сделаю фото?" - "Сейчас не могу, поле готовят к завтрашней игре" - (у меня бешено забилось сердце Милан или Интер) "Какой игре?" - "Завтра Милан играет с Лацио в кубке" - (по-моему у меня поднялось давление и я нахер забыл свой примитивный английский) - "Вер ай кен бай зе тикет?!?!?!?!". Мы почти бегом понеслись в Фиерамиланоцентр. Моя девушка хотела меня убить)) Когда кассир передал мне билет, я рыдал. Слезы текли ручьем, любимая в шоке. Не каждый день сбываются детские мечты. Стадион пустой, но кубковые матчи не вызывают болельщицкого интереса.
В это же время моя девушка в аэропорту Бергамо. Перед матчем съездили в Бергамо, чтобы убедиться, что она сможет забрать багаж, оформленный на мое имя. Выдача багажа закрывалась в 23-00, а я только из Милана мог выехать не раньше 12 ночи. Она в течение 3 часов бродила по гигантскому ТЦ, потом забрала тяжелый багаж и ждала меня. Я считаю, это подвиг. Но она не была в накладе, сверкая улыбкой и туфлями с заветной надписью "Made in Italy"
Ну а потом полет, Лапперантаа, автобус и домой. За 10 дней впечатлений на год. До сих пор вспоминаем этот забег по городам и городочкам, которых в сумме получилось 11.
Получился убердлиннопост, не отражающий и двух процентов действительной крутости всего этого. Поэтому не буду продолжать здесь, а запилю в следующем посте путешествие на машине из Питера в Крым.
Турецкие фанаты освистали минуту молчания в память о жертвах теракта в Париже
Взрыв на футбольном матче в Париже
Камерунец с мячом на Монмартре в Париже
Сможете найти на картинке цифру среди букв?
Справились? Тогда попробуйте пройти нашу новую игру на внимательность. Приз — награда в профиль на Пикабу: https://pikabu.ru/link/-oD8sjtmAi
париж, париж украинский вариант!!!
Втомившись від буденного українського он лайн тв. Реал шоу виживання в надії на шматочок дю пан авек дю бйоре я намотавши соплі на кулак міцно обнявши на прощання мою пухнасту кицю жуйку втекла з цього корабля лузерів з якого даже церковні миші втекли першим рейсом за бугор.в надії побачити щось оригінальне і поправді шикарне після побачених картинок в інеті де красується тур дефел та ларк дю тріомфе, в дійсності я розчарувалася –на перший погляд ,шматок ржавого заліза який більш схоже на антенну вишку. але насправді здалеку і днем це дві різні речі. Ввечері вона загоряється золотим світлом , а раз в декілька годин на хвильку мерехтить білими вогниками. От тільки ларк дю тріумф –вона неймовірна , мені так аж моторошно стало, там же стільки людей увіковічені в шматку каменю і таке відчуття що кожен з них дивиться саме на тебе розказуючи історію франції.там колядують різні туристи в надії сфоткатись біля могилки невідомого солдата. В тому районі дуже багато страж правопорядку. Навіть мене спіткнула доля поздороватись з ними на пішеході .я з моєю подружайкою розігналися пробігтися на червоний сигнал світлофору , як ми це робили зазвичай вдома, аж раптом , мене оточили двоє з них взявши мене за барки і допомогли перейти правильно дорогу. Я чесно думала що серце стане і більше не буде битися. Перші думки все питають документи, штрафують за неправильний перехід , депорт, і до побачення мій париж. Але не там то було, вони мило посміхнулись та побажали щасливого дня, на що я сказала мерсі боку , моргнувши одному з них ,я пішла далі заспокоювати своє ледь тремтяче серце. Йдучи по місту таке відчуття що в парижі живуть найщасливіші люди , річ у тому який би настрій у тебе не був , або які б проблеми тебе не оточували по любому всі тобі посміхаються як в останній раз. З одного боку це прикольно, можеш мимоволі відволіктися від своїх буденних проблем, а з другого боку, відчуваєш себе трішки неповноцінним , цілий день всім посміхатись без причини, так і з глузду можна скоро зійти.
Як і завжди і спокон віків у кожного міста існує дві сторони медалі: тобто два райони багатий та не дуже. Кинучи погляд на вулицю монмартр або на тій же шанзелізе можна відчути в повітрі аромат дорогих духів . там місцевий бомонд красується своїми вишуканими нарядами , виблискуючи як оті зірочки на небі від яких так і не хочеться відводити погляд . щоранку можна зустріти фальшивою посмішкою справжніх ФРАНЦУЗИКІВ ВИГУЛЮЮЧИХ СВОЇХ улюбленців на мирних велосипедних доріжках
В парижі є два життя – одне наземне, друге підземне, хто не догадався це називається по модньому метро . на другий день по прибутті мене спіткала на перший погляд тяжке випробування- проїхати з пункту а в пункт б самостійно і без підтримки , не загубившись у натовпі європейських людей в чужій країні з чужою мовою. А ви знаєте , не так то легко загубитися. Зайшовши в метро там є такі невеличкі тераріуми зі стражами транспортного правопорядку, де за красиву посмішку , хлопнучи два рази віями і з невпевненість промовляючи же сюї турист, майже таке як наше азмь єсмь цар, тобі простягують карту метрополітену, де все роз’яснено як для людей з нерозвиненими здібностями здраво мислити. Нирнувши в натовп керуєшся стрілочками , і все в порядку. Кожен раз як я опиняюся в підземному вирії життя, я умовно починаю гру квест, керуючись стрілочками , за скільки часу проїду ту чи іншу станцію, або скільки пісень програють в навушниках. До речі навушники це дуже важлива тема. Роз’яснюю чому.не одна я виявилася така розумна і змогла відірватися від маминого гніздечка та й опинитися в європейській безодні, а й дуже багато різних людей які відрізняються кольором шкіри , розрізом очей, чупрами. Так вот проштовхуючи свій організм в метро і ще без навушників можна заплутатись в своїх думках, а інколи і їх взагалі не чути, всі хомосапієнси натурельмен , розмовлять між собою, так за одну хвилину можна розрізнити мови всіх континентів. Це не круто. Бо вилазиш звідти і відчуваєш себе фатігє, тобто стомлений .