Учебный корпус Киевского Политехнического Института. В коридоре под аудиторией, шумя, толпятся студенты. Наконец двери открываются и в коридор выходит первый из студентов, у которых только-но закончилась тут пара. Стоящие в коридоре, и не думая дожидаться, пока все освободят помещение, заваливаются вовнутрь - сталкиваются в дверях с уходящими, отчего образуется небольшая давка. Со стороны учительского стола донёсся звучный голос:
- Та дайте ж їм спочатку вийти, народ! - Їй Богу! - Можна подумати, це ви так на фізику спішите!
В ответ - лишь одобряющие улыбки вновь вошедших - никто и не подумал последовать совету. Да и физик, явно, на это и не рассчитывал. Он лишь саркастически улыбался.
Следует отметить, что его улыбка, скрытая белыми, как снег, усами и бородой, была приятной и располагающей к себе. Да и вообще этот человек мало походил на типичного преподавателя КПИ того времени. На вид ему было лет 60, и лысина уже успела украсить его затылок, хотя и не бросалась в глаза из-за слепяще-белых волос - достояние, которым на старости лет не каждый может похвастаться. Хотя навряд ли уместно употреблять термин "старик" по отношению к этому человеку. Высокий, подтянутый, с осанкой, которой позавидовали бы и молодые, всегда бодрый и активный, он прямо-таки излучал положительную энергетику вопреки всем законом физики и времени. Исключительное чувство юмора, отменное настроение, невзирая ни на какие обстоятельства, звучный голос (качество, зачастую отсутствующее у нынешних молодых людей), смуглое скуластое лицо, глаза, всегда блестящие улыбкой, - душой он до сих пор был 20-летним темпераментным Казановой. И всё это - наш физик - Немировский Анатолий Владимирович.
- Конечно спешим! - решил поумничать староста. - Нам у вас на уроке интересно: и задачку решим, и анекдот послушаем!
- О! Так ти нам усім хочеш анєкдота розказати? - отпарировал Немировский.
- Не! Я имел в виду, что, быть может, вы нам анекдот расскажете? - немного смутился староста.
- Я?! - кажется, искреннее удивление на лице. - Та нє! Ви шо?! - Я не вмію!
- Та ладно вам!
- Нє, народ, я серьйозно!.. Дивітьсь сюди! Анєкдоти повинен розказувати тільки той, хто вміє, бо... знаєте, що саме паскудне, коли розказуєш анекдота? - Це коли стає компанія, ви розказуєте анєкдот, а в ітогє - ви один смієтеся, а всі мовчать! - Коротше кажучи, не вмієш - не розказуй! - делает шаг к выходу, но тут же останавливается. - Да! А ще я не терплю похабних анєкдотів... До речі, в мене був один знайомий - ну, як усі молоді хлопці, між собою міг видати парочку матюків, але коли чув їх у присутності баришень - зразу давав в морду! Давав, і лише потім розбирався, що й до чого... Це я, власне кажучі, хлопці, до вас в першу чергу кажу, бо матюкатися при баришнях - то є просто нєпрєлічно.. у вас же повинен бути якийсь певний рівень культури... Хоча.. знаєте, якось йшов я по коридору - на пару йшов - стояли невеличкою купкою дівчата - студентки - й щось там собі гомоніли. І так получилось, шо, як раз тоді, коли я проходив повз, то одна з них як загну-у-у-ла!... - Знаєте, чесно признаюсь, я таких матюков ще в житті не чув...
Все студенты уже давно порассаживались и с вниманием его слушали - ни у кого и в мыслях не было пойти покурить или погулять, как обычно на перерыве. Физик же, закончив говорить, взглянул на часы:
- Ой-йолки-палки! Вже і перерив скінчився, поки ми тут з вами розсуждали, а я й покурити не встиг! - старосте. - Це все із-за вас, шановний! - Анєкдот йому розкажи! - Знайшов тут коріша!
- Я?! А причём тут я?! - возмутился староста.
- Та щоб тебе цигани вкрали! Тепер він всьо заперечує! - Ви ж хотіли порозважатися? - Ви!
- Нет, не я!...
- Не ви? Ну да ладно!... Але якщо хочете, ви тільки скажіть! - ми вам і способів прєдложим! - ми ето могьо'м.. чи мо'гєм... - сев за стол, добавил, обращаясь ко всем, - А ви не переживайте - я зараз перекличку зроблю, й буду ще розказувати казочки... про різні там закони й явища...
- С удовольствием послушаем! - в полголоса вставил Сергей за первой партой.
- С удовольствієм? Хє-хє! Що ви думаєте? - я вже, кстаті, своє розказав на лекції, а сьогодні я вас визову до дошки, й ви будете мені розповідати, що знаєте! Договорились?... Хє! Конєшно, с удовольствієм! Я й сам хтів би сидіти 2 часа на вашому місці й слухати анєкдоти, що ви б мені їх розказували!
Открывает журнал.
- Так!... Хто піде до дошки? - ко всем. - Є бажаючі?... - Бажаючих нема... Добре - Александренко! Є Александренко?
- Є! - девушка на втором ряду встаёт.
- А-а-а! Баришня?! - Нє-нє-нє-нє! Сідайте! Краще я не буду ризикувати, бо хочеться ж додому вдосвітла поспіти!
- Ладно! Раз так - зробимо інакше! Яке сьогодні число?
- 28! - староста всегда тут как тут.
- 28!... Дуже хороше число!
- Чому?
- Чому? - Бо гарно ділиться на 7.
- А почему именно на 7?
- Ну ти тільки глянь на нього! От уж староста! І все йому треба знати!... - ко всем, сделав недовольную мину. - Знаєте, не люблю я старост...
- Почему?
- Ну як це почему? Ну а коли якогось студента нема на парі, хто віноват? - Староста віноват. Той прогуляв, а отвєчає староста...
- Чего это вдруг? - оскорбился староста.
- Чего! - передразнил. - Встаньте!.. Встаньте, я сказав! - тот нехотя встаёт - Питання в мене до вас! Що таке тілесний кут?
- Тілесний кут?...
- Тю, блін! Ну я же чітко говорю - чи ні? - так, тілесний кут - що це?
Староста, немного подумав, - А как на русском "тілесний кут"?
- Трясця твоїй матері! Нащо тобі на русском? Може тобі ще на китайську перекласти?... Не розумієш, що таке тілесний кут? - А що таке "тілесний" - знаєте, авжеж?... - продолжает - Так, на чому я зупинився? - А! Так! 28 ділимо на 7 получаємо...
- Так почему на именно 7? - не мог успокоится староста.
- Бо я так сказав! - Така відповідь вас задовольняє?
- Да... - садится.
- Гляньте - сів!...
- А.. так мне ещё стоять? - окончательно растерянный, староста снова поднимается.
- Та сидіть, якщо вже сіли! - Я вас все одно підніму! Й ще не один раз! - тож навіщо лішній раз утруждаться? - ...дорівнює чотири. Хто в нас четвертий за списком? - Бречко! Є Бречко? - студент поднимает руку - До дошки!
На задних рядах - смех и подколки в сторону выходящего к доске:
- Штатный удоскист!
Немировский среагировал, - Так! Що там таке?! - Ща в куток поставлю! - к Бречко, - Так, візьміть збірник - задача номер... 5.3 - пишіть! - А я поки перекличку зроблю... Так, Александренко є!... - усмехнувшись, - Ех, баришні!... Бречко? - ага! Цей у дошки... Гарагашко?!
- Я здесь! - выкрикнул Ваня с первой парты, пытаясь придать своему голосу как можно больше серьёзности, но у него ничего не получилось.
- Ах! Гарагашко!
- Что?
- Что? - питаєте? - А то, шо я запам'ятав вашу фамілію, Гарагашко!
- И что?
- ...Це, з одного боку, добре, а з іншого - зле...
- Чего это?
- Та хватить мене переривати через слово! Взяли моду! - Я розумію, якщо б щось путнє казали, а то заладили, як папуги: "Шо?! Чого?! Чому?! Зачем?!..." - А того, пане Гарагашко, що коли я запам'ятовую фамілію, то той студент на екзамені отримує або 5, або 2 - середини не буває!... Тож обирайте!
- Всё, Ваня, труба тебе теперь! Можешь на пары уже не ходить! - усмехнулся студент с занего ряда.
- Хочу зрозуміти хто там шо розказує на гальорці!... Але не можу... Гей, хлопці, хто там! Якщо я вам заважаю, то скажіть - я сяду посиджу тихенько! Добре? - Домовились! - Так, пішли далі - Конєв! Де Конєв? - умолк, то ли ища кого-то, то ли считая.
- Что вы считаете? - снова полез с расспросами староста.
- Та я не рахую... Просто Конєв - то є мій персональний лічний знакомий... Сам попросив, щоб я його вписав у список, й не ходить... Ну да ладно! Передайте йому, що ще пару пропусків, й на екзамен він може не йти, йому не треба - я йому тоді зразу автомат поставлю... тільки в зворотню сторону... Льовочкіна?!
- А она у вас отпрашивалась! - в один голос воскликнули Сергей и староста.
- Ну й шо? - Народ, дивіться сюда! Ви ж прогулюєте пари, а потім на екзамені будете права качати - а я вам тоді опа! - і лист відвідування пред'явлю - а у вас там - одні "н"-ки! І про яку "трійку" може йти мова? - Ні! Я все розумію: сачканув! Не видержала душа поета - надоїло сидіти на лекції й засинати, як он то зараз хлопець на задньому ряду!
На заднем ряду действительно безмятежно спал Панин, и не подозревая, что речь о нём. Немировский продолжал уже на полтона тише:
- Чшшш!... Не треба його будити - хай спить!
- Но у Льовочкиной уважительная причина - у неё там... семейные дела, - продолжал защищать отсутствующую Сергей.
- Ага! Свадьба! - Чорта с два! Ви уявляєте... у нас пари в середу та в суботу - раз на два тижні - це виходить, щоб бути відсутнім з поважних причин на всіх парах... це ж треба скільки раз виходити заміж!...
- Но она же постоянно ходит, а тут такое дело... и ведь отпрашивалась она!
- Неправда! Вона не отпрашивалась, а поставила мене перед фактом, що її не буде на парі!... - Це я можу вас попередити, що мене не буде на парі, а ви, в свою чергу, ізвольте приходити! А то взяли моду!... - Вона, певно, сидить зараз вдома перед телевізором, дивиться серіал й думає, чи осліпне та Кончіта чи ні! Правда?
- Нет! Нет...
- Ладно! Уговорили! Не буду я ставити їй "н" - але вона повинна буде відробити... Як? - ще не знаю! Але ми щось придумаємо...
Он умолк, направив свой взгляд на галёрку - что-то там привлекло его внимание. Через некоторое время:
- Вам не соромно?... - Не соромно! - Ну й ладно!... - ко всем, - Саме головне, що всі починають крутити головами - тільки ніхто не второпа, про що мова... Ну неважно!...
Его снова перебивают - это безобразничают девчонки за второй партой.
- ...Що ви там ділите, дівчата? - Я теж хочу!...
В этот момент двери открываются, и в аудиторию молча заходят двое опоздавших студентов без вещей - они всё-таки решили сходит на перекур, н