01.10.2013
Останнім часом вона багато курила…За всі 19 років не викурила жодної цигарки, а тут тобі смале щодня…Нічого жахливого в її житті не сталося, проте на душі кішки шкребли так, ніби хотіли там зарити все лайно цього світу. Цей період став переломним в житті: перед нею відкривались всі дороги, нові люди, відкритий простір для звершень, а вона лише смалила цигарки, запиваючи їх духмяним чаєм зі шматочком лимона, загорнута у теплу ковдру слухала сопливі пісеньки і плакала, чим більше завивав солісти, тим краще. Їй здавалось що вони розуміли її, як ніхто інший, хоча вона й сама себе не завше розуміла… Ну от чого ти страждаєш, дурепо?! Ти жива, здорова, молода, можна навіть сказати гарна,от тільки самотня трохи… Та ти ж сама у всьому винна: ти уникаєш людей, ти їх боїшся, ти звільнилася з суспільства за власним бажанням, а тепер скнієш, що тебе ніхто не любить, нікому ти не потрібна… Може то й так. Але дай відповідь, а хто потрібен тобі? Люди в твоєму житті надовго не затримуюся, ти їх не втримуєш… Людям потрібно почуватися потрібними, ти ж сама знаєш… Можливо досить вже вважати себе пупом землі, царем гори і цицькою світу?!. Світ не має крутитись лише навколо тебе, ти тільки уяви вісім міліардів людей…вісім міліардів людей хочуть любити, бути коханними, мати успіх, здоровя, гроші, секс,квартири, машини, друзів… Друзі… ніколи не задумувалась, як важливу роль відіграють друзі у нашому житті??? А я знаю, бо в мене їх майже нема… Справжню цінність чогось розумієш тільки за відсутностості того ефемерного «чогось»…
02.10.2013
І от настав той момент, коли щось в ній зламалося, вона не бачила виходу. ВИХОДУ НЕМА. Вона не знала як жити далі, що робити з тим шматком часу, який їй відведено прожити в цьому темному, холодному, байдужому світі... Їй не хотілось ні їсти, ні пити, ні дихати… Повна апатія…
Хочеться все покинути, переїхати в невеличке затишне село, оселитися в маленькій затишній хатинці з невеличким садочком і власним городом. Вести своє господарство, читати книги, навчитися нарешті шити, можливо, зайнятися якоюсь творчістю: малювати чи вишивати, то вже різниця не принципова. Хочеться бути вільною від зобовязань, від тих очікувань і сподівань, які не тебе покладено, від того що про тебе думають і говорять люди. Я думаю, найбільш нещасні люди, ті які залежні від оцінки суспільства, вони постійно чекають на похвалу, роблять те, що соціум одобрить, бояться бути незрозумілими й смішними. А людям взагалі то байдуже до тебе, вони зайняті собою, всі вони егоцентричні покидьки, тому крихітко, заспокойся, витри соплі і спробуй бути щасливою!