Мысли о свинской жизни
(Достигнув высокого уровня самосознания, свинья ведёт внутренний диалог, к сожалению, самосознание возможно только для украинской свиньи, поэтому диалог на украинском. Если кратко, то свинья мечтает о рогах, чтобы наказать своих обидчиков- собак, которые кусают её за то, что она лазит в огород. Но последнее время они преследуют её и за огородом и попрекают её и совестят о её свинской жизни: мол в чём смысл её жизни, за кого она голосовала и кому растит своё сало? Живя по-свински она якобы сама себе вредит, ест свою же колбасу, то есть сама себя, как Уголино у Данте. Свинья горько взывает к Богу о рогах. Если прям сильно не понятно, то не напрягайтесь, пост просто по приколу, Это сильно отредактированный Франко 1890)
Лежала свиня в баюрі та й ось як хрюкала-балакала сама з собою:
— Господи, якби-то мені роги! Я б їм задала, я б їм задала! Всім, усім, хто тілько коли-будь кусав мене, з буряків вигонював, собаками травив або хоч би тілько позаочі обмовляв і висмівав, — усім би я дала себе знати!
-Давніше хоч порядок був. Увійду в буряки, почну рити — ну, кажуть: провинилась свиня! Тут уже й собаки біжать, хап мене за вуха, наторгають, наторгають. А тепер-бо отим клятим собакам не досить того. Тепер вони слідком за мною бігають і не то щоб кусали, а гавкають та й гавкають.
— Свине,— кажуть,— схаменися! Як ти живеш? Де в тебе сумління? Адже оглянься на себе, яка ти невмита, нечесана, нехарапутна, неосвічена! Подумай тілько, пощо ти в бога живеш?
— Щоб з мене добрі люди сало їли,— кажу їм. Та де тобі,— ще дужче дзявкотять.
— Чи не стид тобі таке говорити? Твоє сало! Ну, нехай і так, що твоє сало — добра річ, та се вже по твоїй смерті! Ти за се не відповідаєш! Але твоє життя, свине, твоє життя!
— Дайте мені спокій,— хрюкаю їм на розум,— і за своє життя я не відповідаю. Я ж його собі не дала.
— Стид тобі, свине, стид тобі! Ну, скажи, будь ласкава, як ти голосувала оноді при виборах до Ради державної? Невже чесне боже сотворіння може так голосувати? За пару буряків продати свою совість! Фе, свине, се вже й для свині забагато! І ще, як на сміх, читаєш і "Батьківщину", і "Русскую правду".
— Ну, що ж, читаю, бо читаю, а голосую так, як мені моя свинська натура каже. Геть від мене! Зась вам до мене!
— Дармоїдка! — кажуть.— Живіт на сало пасе, а хто те сало буде їсти, пощо й за що — сама не знає!
Але найпоганіший звичай узяли собі — до мойого сумління промовляти, стид у мені будити. А я вік звікувала — все в баюрі, та при кориті, та в хліві,— і відки в мене стид набереться!
Але далі, як почали оті карточки надходити та й надходити, день по дню, пошта за поштою. Читаю адреси: "Його Свинородію Микиті Хруневі", дивлюсь на те рило, на котрому начеплена ковбаса, на ті вуха, на те пузо. Адже ж ковбаса — мій власний, свинячий витвір!
І вони хотіли мені сказати, що я, голосуючи отак по-свинськи і живучи по-свинськи, сама себе з’їдаю!
А один ще взяв та обвернув той рисунок вирваною карткою з Данте. Ну, я прочитала, а там стоїть оповідання про Уголіно й його синів, як вони з голоду свої руки гризли і як опісля Уголіно в пеклі гриз мозок тому, хто його отак заморив. І ще й підписано нашою-таки кирилицею: "Де те фабуля нарратур" ("Се про тебе байка"). Тьфу, аж мені гидко стало! На цілий день апетит мені попсував!
Господи, вислухай ти мене, дай мені роги! Ані хвилиночки не спочину, доки всім їм, отим поганцям, животи не порозпорюю і кишки не повимотую! Най гинуть на глум, най знають, що свинство також сила і безкарно чіпати себе не дасть!