На Пасіці
На старості літ Джеря любив довгими зимніми
вечорами розказувати дочці й онукам, де він бував,
що він бачив, у яких краях ходив, з якими людьми
зустрічався. Діти слухали його й засинали коло його
і на його руках.
На все літо Джеря перебирався в свій хуторець.
Він був за пасічника й допомагав і в інших пасіках,
котрі стояли поблизу.
Невеличка пасіка стояла в балці, на косогорі,
в садочку, а проти неї стояла крута гора, як стіна,
вся зверху покрита густим лісом, а внизу густою
ліщиною.
Коло пасіки росли старі сади. Між ними
подекуди стояли здорові старі дуби, ніби
скелі. Балка, вкрита садками, вилась попід
горою і ховалась далеко в старому липовому
лісі.
Невеличка Джерина пасіка була
обгороджена низьким тином. Коло тину
притулився курінь. Попід вуликами вилися
прочищені стежки, а серед пасіки стояв
важкий низенький хрест. Під хрестом стояло
корито з водою для бджіл, потрушеною
стеблами соломи.
Коло пасіки росли яблуні й груші, посхилявши
густе гілля в пасіку над вуликами. За пасікою зеленів
маленький баштан. Довге гарбузиння вилізло на
курінь і почіплялось до тину. На самому курені
вгніздився здоровецький гарбуз, неначе виліз, щоб
погріти своє біле черево на сонці.
Джеря сидів на пеньку коло вогню і держав на
руках маленького замурзаного онучка. Коло нього
сиділи дві дівчинки — внучки, а старший хлопець
стояв проти діда і не зводив з нього очей. Дочка
Любка принесла дідові харч з клунку і стояла під
гіллям груші, схиливши голову і підперши щоку
долонею. Дід розказував онукам про далекий край,
про Чорне море, про лиман. Діти слухали, неначе
якусь дивну казку.
А в пасіці гули в вуликах бджоли своїм
глухим гуком, неначе вони були закопані десь
під землею. Косе проміння промкнулось під
яблунями та важкими дубами й ніби запалило
зелену траву, вулики, зелене листя на грушах,
ще й облило сивого діда червонястим світом.
Вже сонце зайшло, вже ніби дрімота
розлилась над густими садками, над густим
лісом, а дід усе розказував, а діти все слухали,
а бджоли гули, неначе гула звучними струнами
кобза.