Нахлынуло
Я кое что написала, вот хочу спросить у вас как оно, стоит ли продолжать, или я чертова бездарность..
На укр. языке, знаю знаю пикабу не любит посты на украинском, но все же ) Раньше ничего не писала, а сейчас что то захотелось ._."
Критику принимаю ) Если есть ошибки, прошу прощения)
Читать лучше под это :
Hurts – The Water
Younha – Set me free
Тихий ранок. Вітер помалу коливає листя на одному з кленів, що ростуть у звичайному парку, в Лондоні. Зранку парк пустий, чутно лише спів птиць та тихий скрип гойдалок. Можна побачити білку. Але вона тут не одна. Ось іде дівчина, з чудовим рудим волоссям, до якого легенько торкається прохолодний вітерець. В руках у дівчини книга. Напевно, як завжди якийсь детектив з цікавим сюжетом, гарно продуманими персонажами та непередбачуваним кінцем. Одягнена вона у середньої довжини темно-синій плащ, в класичні штани . Її витончена шия замотана у довгий шарф з геометричним малюнком. На її гострому обличчі мила посмішка. До речі, це велика рідкість побачити у такій годині, в таку пору року усмішку на обличчі перехожого. Дівчина зайшла до алеї. Всюди лежить пожовкле листя кленів, дубів. Аж ось на лавочці вона бачить якогось чоловіка. Це я. Так, так це я, оповідач.. а точніше Містер Уэйнрайт. Так мене зовуть мої учні. Я вчитель у одній із звичайних Лондонських шкіл. Вчитель літератури. Мене люблять мої учні, не впевнений за що, але люблять. І я люблю їх, чудові діти. В наш час мало людей які захоплюються літературою, всіх захопили гаджети, у всіх планшети, комп`ютери, ноутбуки.. Рідко коли побачиш на вулиці людину з книгою, зі звичайною книгою. Мої учні вони такі, я можу гордитися ними, вони все , що у мене є. Все що залишилось.. Сім років назад моє життя було інше. В мене була сім`я. Гарна дружина та двоє чудових дітей, хлопчик і дівчинка, Вільям та Клементина, Вілл та Клем. Їм було всього вісім років..але в один.. в один найжахливіший день в моєму житті я втратив їх. Втратив самих дорогих для мене людей.. Втратив раз і назавжди..
На укр. языке, знаю знаю пикабу не любит посты на украинском, но все же ) Раньше ничего не писала, а сейчас что то захотелось ._."
Критику принимаю ) Если есть ошибки, прошу прощения)
Читать лучше под это :
Hurts – The Water
Younha – Set me free
Тихий ранок. Вітер помалу коливає листя на одному з кленів, що ростуть у звичайному парку, в Лондоні. Зранку парк пустий, чутно лише спів птиць та тихий скрип гойдалок. Можна побачити білку. Але вона тут не одна. Ось іде дівчина, з чудовим рудим волоссям, до якого легенько торкається прохолодний вітерець. В руках у дівчини книга. Напевно, як завжди якийсь детектив з цікавим сюжетом, гарно продуманими персонажами та непередбачуваним кінцем. Одягнена вона у середньої довжини темно-синій плащ, в класичні штани . Її витончена шия замотана у довгий шарф з геометричним малюнком. На її гострому обличчі мила посмішка. До речі, це велика рідкість побачити у такій годині, в таку пору року усмішку на обличчі перехожого. Дівчина зайшла до алеї. Всюди лежить пожовкле листя кленів, дубів. Аж ось на лавочці вона бачить якогось чоловіка. Це я. Так, так це я, оповідач.. а точніше Містер Уэйнрайт. Так мене зовуть мої учні. Я вчитель у одній із звичайних Лондонських шкіл. Вчитель літератури. Мене люблять мої учні, не впевнений за що, але люблять. І я люблю їх, чудові діти. В наш час мало людей які захоплюються літературою, всіх захопили гаджети, у всіх планшети, комп`ютери, ноутбуки.. Рідко коли побачиш на вулиці людину з книгою, зі звичайною книгою. Мої учні вони такі, я можу гордитися ними, вони все , що у мене є. Все що залишилось.. Сім років назад моє життя було інше. В мене була сім`я. Гарна дружина та двоє чудових дітей, хлопчик і дівчинка, Вільям та Клементина, Вілл та Клем. Їм було всього вісім років..але в один.. в один найжахливіший день в моєму житті я втратив їх. Втратив самих дорогих для мене людей.. Втратив раз і назавжди..