Кошачий хор⁠⁠

Леонід Полтава
КОТЯЧИЙ ХОР

Зібрались якось уночі
Коти — веселі циркачі:
Той скаче, той стриба — стриб-стриб,
А той сидить, неначе гриб,
Ще інший нявка-завиває,
А всім здається, що співає!..

— Панове! — обізвався кіт.
— Погляньте всі на мій живіт:
Три дні у ньому, як на зло,
Ні крихти м’яса не було! —

Сказала кицька: — їсти треба,
Та не впадуть харчі із неба. —
А сивий кіт на те: — Щоб мати,
То треба, панство, працювати!

Усім сподобалась порада,
Засіли котики на раду.
У місті тихо. Місяць світить...
А рада радить: що робити,
Щоб на м’ясце їм
За-ро-би-ти?

Ось котик (лапки, мов сніжочок)
Сказав: — Ходімо у таночок,
Нам будуть всі аплодувати
І годувати!

Занявкав голосно котюга:
— Що? Танцювати? Це наруга!
Берімося шляхи й мости
Хвостами нашими мести!

Ще інший крикнув: — Працювати?!
Я звик лиш їсти та ще спати!..
— А я, — занявкала тут киця, —
Я й народилась в рукавиці...

Тоді гукнув найстарший кіт,
В якого все болів живіт:
— Хто рота має — голос має,
Я хор негайно закладаю!

Є сто котів — це голо, мор,
А сто ротів — прекрасний хор!

У місті тихо. Місяць сяє.
Вже сплять і авта, і трамваї,
Дорослі, дітки — все вже спить...
І все — прокинулось умить,
Бо заревів котячий хор,
Немов який страшний мотор!

Нявчать, кричать, пищать хористи,
Самі своїм радіють хистом,
І люди вже біжать по місту,
Вже сто, вже двісті, вже і триста, Уже чотириста й п’ятсот —
А хор дере на повний рот!

Пожежники і поліцаї
Біжать, кричать та поспішають,
І літака вже хтось завів, —
А хор реве, як і ревів!

Прибігли люди, обступили
І кажуть: — Що це, Боже милий?
Чого це ви, брати-коти,
Нелюдським голосом завили?!

На те гукнув найстарший кіт,
В якого все болів живіт:
— Кіт хоче їсти, хоче жити,
Кіт хоче трішки заробити,
Кіт потрапляє у відчай, —
Що ж нам робити?!!
На це промовив поліцай:
— ІДІТЬ УСІ МИШЕЙ ЛОВИТИ!